педагогічна поема
онук: (показує пальчиком на купку пташиного лайна) діду, цо то?
дідо: то кака…
онук: мона, я її візьму?
дідо: ніззя…
онук: цого?
дідо: кака кепсько пахне…
онук: навісо?
дідо: бо вона більше нічого не вміє…
онук: а мона я на неї наступлю?
дідо: господи твоя воля… та наступай…
онук: опля! (наступає на лайно, тієї ж миті на дідо гадить невідомий епізодичний птах)
дідо: (у розпачі) ой-йой…
онук: дідо, насо ти мені блехав? кака сє літати вміє…
дідо: (кудись убік) скрізь гамно…
онук: (почувши) і ми тез?
дідо: (розратовано) да, ти маленьке гамно, а я — велике…
онук: але з ти берес мене на руки…
дідо: це того, що ти ще маленький, а от виростеш, станеш великим гамном — я тебе вже не братиму…
онук: цього?
дідо: бо я вже помру…
онук: тобто на тебе хтось наступить?
дідо: ну й гамно ж ти…
онук: (заловолено) ну й гамно з я…
завіса