усе твоє життя наразі - полички, на які ти розкладаєш усе в правильній послідовності, так, як тобі потрібно. усе під контролем, все чьотко, ти замаханий, але задоволений. і от якось ти повертаєшся додому, їбонутися, як хочеться спати, але так і має бути, година десь 23.30, їдеш бусом нумер 285. позаду тебе сидять дві старушки і говрять. спочатку говорять про АМЕРИКАНСЬКИЙ ФУТБОЛ і про якогось форварда, потім говорять про те, ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ГОМОСЕКСУАЛІСТ ВІД ТРАНССЕКСУАЛА... потім говорять про те, що якась звізда російського кінематографа померла, але насправді це піздьож і ніхуя вона не померла, а поїхала НА УРАЛ лікуватися до якогось наворочаного знахаря. і от я сиджу перед ними, сиджу і втикаю, втикаю і слухаю, а потім починаю молитися. господи, - кажу я, - чувак, будь милостивий, якщо я доживу до такого віку, дай мені прозорий розум, а якщо зажлобишся - просто прибери мене, проте не примушуй страждати такою хуйньою... амінь...